Інформація для батьків

Пам’ятка для батьків!

1.     Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.

2.     Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.

3.     Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.

4.     Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.

5.     Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.

6.     Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.

7.     Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.

8.     Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.

9.     Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

10.   Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

ТЕМА:

СОЮЗ СІМ’Ї ТА ШКОЛИ
ТИПИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
УМОВИ УСПІШНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ 
У СІМ’Ї ТА ШКОЛІ: ЄДНІСТЬ ВИМОГ ДОРОСЛИХ, 
СТВОРЕННЯ АТМОСФЕРИ УСПІХУ, ЗЛАГОДИ

 МЕТА: 
 розширити уявлення батьків про родину як головну загальнолюдську цінність;
 познайомити батьків з результатами досліджень щодо впливу родинної атмосфери на розвиток моральних якостей підлітка;
 спонукати батьків до розмірковувань про особливості виховання дитини в родині.

Союз сім’ї та школи
Роль сім'ї у вихованні дітей - велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. А завдання вчителя, у співпраці з батьком і матір'ю, виховати дитину, знайти ключик до її серця. Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування її особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.

В. Сухомлинський вважав, що сім'я - "джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави". Але з досвіду роботи, ми знаємо, що не кожна сім'я є саме таким "джерелом", не всі батьки мають певні знання про виховання дітей.
Родинне виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх на практиці.
У родинному вихованні батьки і педагоги як партнери взаємодоповнюють одне одного, співпрацюють, намагаються скоригувати недоліки, прорахунки у вихованні. Наша співпраця - це взаємна довіра, повага і доброзичливість.

Умови успішного виховання дітей у сім’ї
У журналі "Сім’я і школа" директор однієї з шкіл Архангельської області писав про дітей, які виховувались у хороших сім’ях: – "Відверто кажучи, мені б дуже хотілося сказати, що такими їх виховала школа. Але будемо об’єктивні: школа, враховуючи специфіку, все-таки переконує, повчає, а сім’я – це практична школа моралі. І якщо в сім’ї здоровий клімат, і діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі високих моральних начал, за майбутнє молодих громадян можна бути спокійним".
Що означає здоровий мікроклімат? Його не виміряєш жодним приладом, як ніякий термометр не визначить сердечного тепла. Але він існує не в нашій уяві, а в мільйонах сімей.
Ми думаємо, що добрі сімейні взаємини зовсім не виключають розбіжностей думок, сутичок. Але в гарній, дружній сім’ї вони розв’язуються без роздратувань, без приниження людської гідності дорослих і дітей, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет батька і матері, дідуся і бабусі.
Тон сімейного життя – це наслідок дії багатьох факторів: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім’ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо.
Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов’ю до дітей. Як любити дітей? Багато пристрасних, переконливих слів написано з цього приводу. Про це писатимуть і наступні покоління, адже «людину ми творимо любов’ю – любов’ю батька до матері і матері до батька, любов’ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини». Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Відразу видно дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У цієї дитини мир і спокій в душі, глибоке душевне здоров’я, щиросерда віра в добро, віра в красу людську, віра в слово, тонка чутливість до тонких засобів впливу – доброго слова і краси. Так писав про найважливіший стрижень батьківської педагогіки В.О. Сухомлинський. Любов до дітей – величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов ународі називають "сліпою". На жаль, у сучасних сім’ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.
У свій час Януш Корчак, говорячи про таке ставлення батьків до дітей, з обуренням писав: "Отже, все дозволити? Нізащо: з нудьгуючого раба ми зробимо знудженого тирана. А забороняючи, ми як-не-як гартуємо волю, хоча б у напрямі самоприборкання і самообмеження. І це хоч чогось та варте, хоча б як однобічна підготовка до життя. Дозволяючи ж дітям "усе", догоджаючи їхнім забаганкам, остерігаймось, щоб не придушувати справжніх бажань. Там ми ослаблювали волю, тут її отруюємо".
Зустрічаються і такі сучасні сім’ї, у яких діти відчувають дефіцит батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім’ях діти занедбані.. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального фізичного і розумового розвитку, але не відчувати уваги, тепла, довір’я батьків.Їжа, одяг і сон самі по собі не можуть породити в дітей почуття любові і вдячності. Відмовляться батьки утримувати своїх дітей, про них потурбується держава.
У книжці Януша Корчака "Як любити дітей" є такі проникливі рядки: "Чи земля вдячна сонцю за те, що воно світить? Чи дерево вдячне зернині, що з неї виросло? Чи соловейко співає матері, яка вигріла його грудьми? Чи ти віддаєш дитині те, що взяла від батьків, чи тільки позичаєш, щоб віддати назад, старанно записуючи і підраховуючи відсотки? Хіба любов – це заслуга, що за неї ти вимагаєш плати?". Ми любимо дітей і у відповідь чекаємо дитячої любові. А за що діти люблять своїх батьків? Тільки за те, що вони батьки? Від любові дітей до батьків багато в чому залежить мікроклімат сім’ї. Зігрітий любов’ю батьків, малюк прагне тішити батьків своїми успіхами, зберігає оптимістичний настрій, впевненість, відчуває потребу ділитися з рідними найпотаємнішим. Найважливіше і найважче у ставленні до дітей – знайти міру, щоб ніжність не перетворилася в пестощі, розумні вимоги – у суворий педантизм, щоб турбота про комфорт не сформувала в дітей споживацькі погляди.
У сім’ях, де виховується кілька дітей, особливий мікроклімат. Діти дружні, подільчиві, товариські. Якщо росте одна дитина, її, як правило, надмірно пестять. А.С. Макаренко застерігав батьків: "Єдина дитина дуже скоро стає центром сім’ї. Піклування батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисні норми". Щоб виховання однієї дитини в сім’ї було повноцінним, слід будувати взаємини так, щоб дитина не помічала надмірної уваги до себе, не звикала, що все найкраще тільки йому. Батьки повинні уникати непотрібних примовлянь: "Ти ж у мене один єдиний, ти ж для мене все на світі..." Зростаючи у такій атмосфері, дитина швидко усвідомлює свою виключність, і для безвільних батьків може стати тираном. Спокійна, трудова атмосфера взаємної турботи, вимогливості дозволить і в однодітній сім’ї виховати прекрасних чуйних дітей.
Важливою умовою успішного виховання дітей є авторитет батьків. Під авторитетом батьків слід розуміти вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, до їх життєвого досвіду.
Бути батьками приємно, але й відповідально. Перефразовуючи слова Й.В. Гете, можна сказати, що призначення батьків в тому, щоб піраміда життя дітей, основу якої було закладено попередніми поколіннями, піднеслась як можна вище. Гарна батьківська сім’я – фундамент гарної сім’ї дочки чи сина. В хороших батьків найчастіше ростуть хороші діти. Саме від батьків в першу чергу залежить, якими виростуть їх діти, яку лінію поведінки виберуть, яким змістом наповнять своє життя. Аномалії в поведінці підлітків і юнаків, як правило викликані прогалинами сімейного виховання. Якщо підліток бачить відкриту ворожнечу між батьками, якщо на його очах сім’я розвалюється, таке "домашнє вогнище" тільки озлоблює.
Людина на своєму життєвому шляху зустрічає багато людей, які впливають на неї, передають свій життєвий досвід, погляди, звички, в той чи інший проміжок життя навіть стають її ідеалом. Часто кумирами дітей і підлітків стають герої улюблених книг, кінофільмів. Але, варто погодитись, найперші, найголовніші впливові життєві приклади – батьки.
Дитина – дзеркало батьків
Психологи та соціологи не раз задавались проблемою порівняння характерів та особливостей родинних стосунків з рівнем моральної вихованості, і неодмінно виявилось, що між першим та другим існує чіткий зв'язок. Можна навіть визначити різні групи родин і відповідно різні типи поведінки підлітків.

У родинах першої групи взаємовідносини між батьками і дітьми будуються на взаємній повазі, піклуванні одне про одного, доброзичливості. Протиріччя, що виникають у таких родинах, нетривалі і вирішуються без конфліктів. Ці родини підтримують тісний зв'язок зі школою, батьки і вчителі діють спільно. У підлітків, які виховуються в таких родинах, можна виділити наступні загальні риси характеру і поведінки: товариськість, доброзичливе ставлення до оточуючих, колективізм, повага до старших.

Друга група родин. Тут також спостерігається узгодженість родинних відносин, але, на відміну від першої групи, ставлення до виховання підлітків більш пасивне. Взаємовідношення між батьками і дітьми можна скоріше назвати співіснуванням. У таких родинах авторитет батьків невисокий. У підлітків із родин даної групи разом з певними позитивними якостями можна спостерігати і негативні: лінь, упертість, лицемірство.

Третя група родин. Найбільш характерна риса – конфлікти. У педагогічному плані такі батьки неспроможні, а діти, що виховуються в таких родинах часто відносяться до категорії «важких».

Четверта група родин. Це родини, в яких нікого не хвилює внутрішній світ дитини. Іхнє головне правило: «Щоб навчався відмінно і поводився пристойно». Стосунки між батьками і дітьми позбавлені близькості, взаєморозуміння. І результат такого виховання – повне не сприймання дитиною моральних норм своєї родини.

Отже, шановні батьки, ви маєте завжди пам’ятати, що моральне обличчя дитини – її погляди, ставлення до людей – головним чином залежать від того яким підліток баче своїх батьків удома, у родині. Дитина – це дзеркало , у якому його батьки можуть побачити самих себе.

Методи батьківського контролю і виховання
Вчені-психологи визначили чотири основні методи родинного виховання дітей: 
 Авторитарний – високий рівень контролю з боку батьків, холодні стосунки. Вони віддають накази та чекають їх точного виконання, закриті для постійного спілкування з дітьми, встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускають їх обговорення, дозволяють дітям лише незначною мірою бути незалежними від них. Усі рішення, що стосуються дітей приймають виключно батьки. Діти, як правило, відлюдні, боязкі та похмурі, невибагливі, дратівливі. Дівчатка найчастіше залишаються пасивними і залежними. Хлопці можуть стати некерованими й агресивними.
 Ліберальний – низький рівень контролю з боку батьків,теплі стосунки,батьки слабко або зовсім не регламентують поведінку дитини ( безумовна батьківська любов), відкриті для спілкування з дітьми,але при прийнятті рішення останнє слово, як правило, залишається за підлітком. Діти схильні до неслухняності та агресивності. В присутності людей поводять себе неадекватно та імпульсивно, невибагливі до себе.В деяких випадках діти стають активними,рішучими та творчими людьми.
 Демократичний (авторитетний) – високий рівень контролю, теплі стосунки, всі в родині рівні, відповідальні, довіряють один одному, рішення приймаються батьками разом з дітьми.Батьки визнають та заохочують ріст автономії власних дітей, відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки. Допускають зміну своїх вимог в розумних межах. Діти дуже добре адаптовані: впевнені в собі, у них розвинений самоконтроль і соціальні навички. 
Вони добре вчаться в школі та мають високу самооцінку.
 Автономний -кожен сам по собі, батьки не встановлюють для дітей ніяких обмежень. Байдужі до власних дітей.Закриті для спілкування через те, щообтяжені власними проблемами. Інколи байдужість поєднується з ворожістю. Діти часто проявляють свої руйнівні імпульси.Схильні до асоціальноїповедінки. В спілкувані часто виявляють агресивність.

Найкращий для взаєморозуміння між батьками та підліткамиє демократичний (авторитетний) метод виховання.Його можна вважати так званою «золотою серединою» між двома крайностями – авторитарним та ліберальним стилями. Цей стиль у найбільшій мірі сприяє формуванню у дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності. Поведінка підлітка спрямовується у цьому випадку послідовно і разом із цим раціонально і вільно:
  Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і заохочують підлітка до їх обговорення;
  Батьківська влада застосовується лише у випадку необхідності;
  Батьки цінують в дитині як слухняність, так і незалежність;
  Батьки встановлюють правила і наполягають на їхньому дотриманні, але не вважають себе за непогрішимих осіб;
  Батьки прислухаються до думки дитини, але не діють лише за її бажанням.

Демократичний стиль виховання найбільш позитивно впливає на підлітків. Батьки в таких родинах користуються владою, але виявляють своє піклування і дають добрі поради. Звичайною мірою дисциплінарного впливу є розмова з підлітком. У результаті в родині встановлюється атмосфера довіри, поваги і тепла. У дітей виховується самостійність, здатність у будь-якій ситуації приймати правильне рішення, товариськість і комунікабельність у відношенні з оточуючими.